Творча енергія цього скульптора, кераміста, графіка в одній особі потребує постійної уваги арт-критики. Адже за кількістю персональних виставок у різних містах України і за кордоном він б’є рекорди. Кінець 2018 року для скульптурної майстерні львів’янина Віктора Проданчука позначений циклом нових творів. Це скульптурні портрети «Вічних та геніальних» представників мистецтва ХХ — ​початку ХХІ століття. Динаміка появи на світ нової серії, виконаної в алюмінії та шамоті, виявилася повною несподіванкою навіть для тих поціновувачів, які постійно стежать за останніми тенденціями розвитку львівської скульптури. Не можна сказати, що творчий діалог по лінії «художник-об’єкт-художник» є рідкісною тематикою у сфері портрету. Навпаки, портретний жанр є домінуюче визначальним як кількісно, так і якісно, зокрема коли мова йде про львівську скульптурну школу. Утім, жанрова своєрідність виявляється чи не єдиною ниточкою, яка пов’язує скульптора з традицією.

Більше того, серія нових творів Віктора Проданчука кидає виклик і ламає стереотипні уявлення поняттєвої сфери традицій і новаторства в скульптурі. До речі, цей зв’язок намагалися здолати своєю творчістю практично усі портретовані означеної серії. Перед нами — ​галерея «геніальних», точніше, екстраординарних представників світового мистецтва: Ван Гог, П. Пікасо, А. Модільяні, Ф. Кало, С. Далі, Д. Поллок … Є тут і українська когорта: І. Рєпін, К. Малевич, Д. Бурлюк, О. Архипенко, Я. Гніздовський… Дуже різні, вони створили цілі світи, навіть галактики у мистецтві. Водночас, світ стерилізував збірні мега-образи їхньої творчої геніальності, певні культурологічні оболонки, за якими іноді важко проглядається особистісна глибинна сутність цих героїв-революціонерів зі світу мистецтва.

Нині «в один клік» ми можемо проGOOGLити творчість, життєвий шлях, а частіше, їхню міфологізацію з боку нинішнього суспільства. Ми можемо прочитати нові історичні версії або вивернуті навиворіт психологічні характеристики. Та наскільки усе це наближує глядача до естетичного сприйняття найодіозніших естетичних бунтарів світу? Творчий метод психоделічного портрету, застосований Віктором Проданчуком, немовби ставить це запитання і провокує глядача знайти власну відповідь.

Байдуже, чи цей глядач належить до вузької елітарної верстви посвячених у таємниці мистецтва галеристів, чи це шкільна екскурсія на тему сучасного мистецтва. Межі адресності по осі «елітарне — ​масове» автором свідомо зірвано. Скульптор іде шляхом своєрідної постмодерної шокотерапії, одночасно застосовуючи засоби кольору, візуально-пластичної виразності та знаково-інформаційного поля. Водночас на глядача навалюється лаконічна плакатна прочитуваність на кшталт мови поп-арту, діалогова стилістична цитатність, властива тому чи іншому портретованому «генію», естетизація тіневого, скандального боку кожної особистості, дадаїстична інтерпретація драматичного… Твори зумисне переповнені кольоровими ефектами, характерною шрифтовою інформацією, псевдо-автографами портретованих «по-живому» тілу скульптури. Ламаючи естетичні стереотипи, автор застосовує всілякі «позапластичні» ефекти: колористику сучасних «муралів», підсвітку, тло чи середовище лофтового дизайну, суголосність із молодіжним стріт-артом. Тим самим досягається високий ступінь демократичної емоційної дії, немовби приземлення до плінтусу масової культури. Здавалося б, сама мова властивих скульптурі світло-тіневих пластичних засобів руйнується автором, але з якою метою? Чи не задля характерного у постмодернізмі суміщення несумісного? Думаю, ні.

Насамперед, маємо символіко-психологічні портрети. Ключі для відповідей може надати і сам матеріал, і технології творення, авторські знахідки. Зокрема «його величності» алюмінію. Донедавна цей метал вважався «нескульптурним», нешляхетним у середовищі скульпторів. Віктор Проданчук реабілітував не лише пластичні, але й естетичні надможливості цього світлого металу. Підсилив його безпафосне єство демократичним акрилом, стихією фактур, авторськими технологіями патинування. Авторський експеримент «витягнув» з алюмінію невикористані раніше пластичні та естетичні якості.

Відбулося розширення кордонів станкової скульптури засобами, що донедавна сприймалися поза цим жанром. Насамперед, у розвитку поліхромії, розпочатої у свій час концепцією скульптуроживопису Архипенка. Авторська естетична програма стверджує декоративно надмірний дивоглядний образ, певну шаржевість, але без карикатурного приниження. Усі портретовані — ​носії радикальних творчих ідей свого часу. Водночас портрети натякають на драматичні деталі їхнього життя та неповторні характери. Ця серія суперечливо балансує між темою творчого подвигу та ідеєю ефемерності геніального. Художник невтомно експериментує з матеріалами, пропонуючи глядачам дуальність витворюваних образів та їх пластичних інтерпретацій. Зокрема, майже кожен скульптурний портрет з алюмінію має свого матричного «двійника», виконаного в шамоті і декорованого керамічними поливами. Така варіативність є своєрідною грою митця з матеріалами, де шляхетність неповторності є антитезою до малотиражних алюмінієвих версій. Вони позиціонуються як не менш важливі. Тут автор свідомо відмовляється від присуду першості твору чи його реплікам, віддаючи пріоритет видовищності як такій. Він не ставить створені образи в єдиний стрій. Він лише ставить естетичні запитання про мистецтво геніїв. Відповідь — ​за глядачем. А тим часом, випікається шамот, плавиться алюміній… Це Віктор Проданчук творить чергову ікону культури ХХ-го — ​ХХІ-го століть.

Ростислав Шмагало
доктор мистецтвознавства