У свій час, аналізуючи долі культури, письменник Віктор Гюго висловив сентенцію про «книгу, що вбила камінь». Він мав на увазі втрату людством багатовікової естетичної традиції передачі знань через пластику, знаки і символи, закарбовані в камені. Нині рукотворне мистецтво аналогічно поглинають цифрові технології. Цифрові візуальні мистецтва не залишають часу і простору для рукотворності. Цим пояснюється підсвідомий потяг сучасних митців до магічної архаїки знаку та первісних форм каменерізьби. Від магії каменю не відвертає навіть лавина експериментального зварювання арт-об’єктів з металобрухту цивілізації чи бунтівного поєднання в нову естетичну форму кінетики віджилих механізмів. Знаковою на цьому шляху скульптурних трансформацій стала творчість модерністів Олександра Архипенка, Ханса Арпа, Жана Тенглі та інших. Вони вселили в пластику поліхромію, кінетику, наївність дадаїзму, сюрреалізм чи естетику відходів цивілізації. Вони стали камертоном, своєрідним орієнтиром – імпульсом для багатьох новітніх течій в скульптурі, зокрема і для сучасного митця зі Львова, Віктора Проданчука – героя нашої статті.
Його скульптурні серії останнього десятиліття «Ліс», «Древні», «Будяки» створені у фарватері постмодерністських рефлексій. Вони згруповані як за філософсько-естетичними рефлексіями, так і за матеріалом виконання: каменем, залізом, бронзою, доповнені деревом, шамотом, техніками різьблення, кування, гальваніки, зварювання тощо. Віктор Проданчук водночас черпає натхнення від природи, архаїки та від самого технологічного процесу виконання. Така багатовекторність дозволяє плідно творити різнопланові в естетичному вимірі серії пластики, які у виставкових залах нерідко об’єднані в тематичні інсталяції. Серія скульптур «Древні» базується на тактовному поєднанні тесаного каменю із залізом та деревом. Назви творів красномовно доповнюють творчу ідею серії: «Воїн», «Берегині», «Мамай», «Сонячний», «Іграшка» та ін. Цільнокам’яні силуети – образи половецької баби, скіфа-воїна чи Мамая вдало доповнюються акцентами давнього знаку, кованими відростками-шипами чи тріадою металевих кульок-ніжок, що додає моноліту каменю динамічної потужності. Інший архаїчний образ, «Іграшка», оригінально обрамлений металевою кінетикою гойдалки, а голова-шолом «Воїна» у вигляді вістря списа є немовби контактером, увінчаним спіраллю часу. Фігури буквально пронизані шипами-відростками, стрілами, доповнені різьбленою графікою архаїчних асоціацій з рунами чи петрогліфами.
Інша творча ідея закладена у «природних» серіях, зокрема циклі «Ліс». Тут бачимо немовби коралові за пластикою дерева, білокам’яні серії космічних муз. Як і в ренесансній традиції, образи асоціативно «випливають» з обрисів хмар, з морської піни чи з природної брили каменю. Багаті авторські комбінації алегоричних значень доповнені внутрішнім «Я» у творах «Портрет» і «Самурай».
Розглянуті цикли опираються на естетику архаїки, природності форм і максимально природної щирості матеріалу. Зовсім інша, футуристична лінія динамічного експерименту в техніках гальваніки та зварювання пронизує серії «Ліс» і «Будяки». Пронизливі акорди різаного листового металу, бронзового лиття та звареного металевого шва творять ритми постіндустріального лісу. Майже усі бронзи цієї серії оригінально «заплавлені» у п’єдестали з розплавленого скла. Новаторський ефект від цього сплаву додає естетичного шарму тривожному образу футуристичної рослинності. В окремих об’єктах серії обриси стають вторинними, губляться в оркестровому звучанні фактур, проривів, безлічі відгалужень жорсткої форми. Автор надає матеріалу то максимально пластичної, то агресивно-колючої біоніки, він ніби грається з пористо-хмарними текстурами матеріалу в пориві експерименту. Цей пластичний почерк є виразником бурхливого авторського темпераменту, помноженого на фактор школи.
Віктор Проданчук органічно засвоїв і поєднав методи контрактованої орнаментальності Косівського художнього інституту, розвинув методи декоративної стилізації, характерні у Львівській національній академії мистецтв. У підтвердження цього промовляють і графічні композиції автора на оргаліті, гравюри «Кущ», «Хащі», «Дерево міфу»; бронзові рельєфи-маски «Крик», панно «Лісовик», «Будяк» та ін. Цими гравюрами або ажурними рельєфами-витинанками з металу художник налаштовує творчий діалог з глядачем. Крізь мереживо пласких композицій та «лісових» інсталяцій визирає портрет, що промовляє одвічне мистецьке: «Зроби так, щоб я міг говорити з тобою»… Ажурні рельєфи є увертюрою для образного сприйняття фактур і форм власне пластики, своєрідною замковою щілиною, що концентрує уяву глядача на «Дереві міфу», «Будякові», «Лісовику» чи «Мавці». Очевидно, після геніальної літературної поетизації «Лісової пісні» Лесею Українкою та циклів « З життя дерев», і « З життя пнів» у живописі Івана Труша, нині цю тему в новому пластичному звучанні багатогранно вирізьбив Віктор Проданчук.
Відштовхнувшись від архаїки та неопластицизму І-ї половини ХХ століття, від безпосередності «Дада», які атакували звичну образотворчість, автор повертає нас крізь творчу призму часу до естетичних переживань первісного буяння гармонії.

Ростислав Шмагало
доктор мистецтвознавства